Катя Новак. Вкрадена весна. Стихи

Украинские стихи Кати Новак создают прецедент для «Новых облаков». Это – не «русская литература Эстонии» и не «русская литература в Эстонии». Это тексты, написанные в Эстонии на украинском языке.

«Новые облака» публиковали раньше иноязычные тексты проживающих в Эстонии русских (русскоязычных) авторов. Но то были отдельные вкрапления в подборку, составленную на русском.

Тут – другой случай. Катя Новак переехала из Украины в Эстонию летом 2019 года. Еще до переезда освоила эстонский язык, перевела на украинский книгу избранных стихотворений Дорис Каревой (Doris Kareva) и сборник эстонской детской поэзии разных авторов. Она полностью погружена в эстонский культурный контекст, а свои стихи пишет на родном украинском.

Википедия: Украинский язык (українська мова) – один из славянских языков, национальный язык украинцев. Близок белорусскому и русскому, с которыми объединяется в восточнославянскую группу языков. В основе письменности лежит кириллица (украинский алфавит).

Стихи Кати Новак, тем не менее, созвучны мироощущению «Новых облаков», для которого очень важна вовлеченность в эстонское культурное пространство. Мы не знаем, сколько в Эстонии авторов, пишущих на украинском и, например, белорусском языках. Но если эти тексты находятся в тесном контакте с эстонской литературой, то они, безусловно, попадут в поле зрения «Новых облаков» – в виде ли исключения или нового правила. – И. К.

Переклади:
2019 Eesti lasteluuletused, kogunud Mall Pesti
2018 журнал “Всесвіт”, естонська жіноча поезія
2018 Tema ja maailma lähedal, Doris Kareva
2018 публікація перекладів Дoris Kareva на порталі Litcentr

***
ти народжений і ще не вмієш говорити
тебе навчать мові
прямо сидінню
прямо ходінню
їсти ложкою – потім виделкою і ножем
а говорити?
ти будеш давати свої назви речам
не торкатись гарячого
проте залюбки брудного
їсти пилюку разом із яблуком
не боятись упасти
але не навчать відчувати
бо це вроджена здатність людини
вроджена здатність дитини – падати
поміж усим іншим
тебе будуть боятись залишити самого
бо ще малий
а коли не малий то боятимешся залишитись сам
бо не буде до кого говорити
і тоді ти зрозумієш
що жодне відчуття не є останнім

2020

вкрадена весна

заборговане знудьговане літо
яке і не знаєш чи зможеш так називати
і сторонишся вимовляти його ім’я уголос
втрачена вина
тому що насправді нікому не потрібна
як і твої плани називати
весну весною а літо літом
я напевно увесь цей час була сама
а тепер ми єдині у самості
добре що самотність то інше слово
втомлена сила
буває що часом болить
а почасти просто ниє
як і слово невимовлене застигає на вустах
і стає ні до чого
хоч саме по собі нічого слово таке
зберегти би його до інших часів
коли буде кому сказати
після якого дня ми перестанемо
рахувати слова дні
відмежовувати на до і після
не говорити про середину
зухвалий березень примружує очі
до сонця і мовчить

2020

плаття висять у шафі і чекають літа
плани висять у повітрі
люди які живуть у футлярі
не чекають нічого
плечі в сукенок обвисають від
довгого не-носіння
люди зношують слова,
якими замінюють не-обіймання.
питання А що буде далі
набуло нового контексту
а ще є підтекст після-текст
перед-текст і не-те-щоби-текст
головне не переставляти літери у словах
і думки у думках не своїх
весна виправдовується за зиму
і холоне кожного разу при слові травень
у кожного є свій крихітний дзен
або принаймні дзеньк
коли падає крапля із неба
а небо у кожного є

2020

***
тіні блукають містом
і сутінки збираються
довкола твоїх очей
на вуста сповзає утома
ніби памороззю вкриваються вулиці
іній яких зникає над ранок
впусти до себе трохи тепла
на видиху спурхує день
і витає під ліхтарем
біля мого будинку
що росте поряд із деревом
світло від нього шириться
вночі – мов тінь від дерева ополудні –
повний місяць як полумисок
а іншої половини – зась
як і людина
допоки не прихилиш її до себе.

2020

(сябрам)

ми будемо проти тих також проти інших
тобто саме інших хто не належить до тих
а також тих хто відділився від решти
і тих хто вважає рештою нас
бути супроти – природня якість людини
не знати не чути вірити знати занадто багато
не вірити зовсім нічому
бути супроти як стан як кінцева мета існування
– ти за? – ні я проти і проти аби ти був за
– чому ти говориш на ти? я проти
– ми ж стоїмо вітру супроти і він ховає слова
твої очі навпроти як блискітка світла
– я проти давай увімкнемо світло
на противагу добра і зла
-ти погоджуєшся? – ні я просто мовчу
мовчання як спротив мовчанню
– я знаю – а я уже сплю
– то нехай буде сон
як перейдений важіль протистояння
ми будемо проти всіх, проти них і решти
проти тих хто називає себе іншими
бо роблять це надто завзято
ми будемо проти слова і проти мовчання
аж поки не встигнемо на своє перехрестя
перейдемо на протилежну вулицю
і будемо далі іти супроти того
що було раніше

2020

***
на осінь передають короткочасні зливи
і довгі нудні дощі
зів’ялі вікна осель наповнюються мерехтінням світла
люди складають довготривалі плани
і обманюють короткозору осінь у їх дочасності
.
.
.
усі говорять про забуття як про забування
непригадування невміння тримати в пам’яті
забуття то про те що є за буттям
що про нього направду не знає ніхто
.
.
.
забуття оживає у кожній із наших несил
але ранок насилу народжується
прокидаємось з ним і ми
на осінь передають короткочасні зливи
і довгі нудні дощі

2020

***
ти сумна
дивина непоборна
ось тут сама
одинока чи просто одна
знов прийшла сивина вечорова
і нестиха говорять сни
хоча стиха ведуть до нестями
ми чекали якоїсь весни
хоч до ранку її не діждали
поснули

2020

***
погода така ніби тільки збирається бути
і у краплях слова
і у краплях слова
.
.
.
їх почути сповна
вони є і нема
неословленість днів глибока
.
.
.
вони нас розпинають до дна
.
.
.
знов одна
знов одна
покотилась повіками з лету
.
.
.
ти говориш мовчи
ти говориш кричи
ти говориш
.
.
.
далі й далі іще одна
на вустах
на вустах
ненавмисно сполоханий дотик

2020